Тапінома кінбурнська Tapinoma kinburni Karawajew, 1937
|
Таксономічна належність: Клас — Комахи (Insecta), ряд — Перетинчастокрилі (Hymenoptera), Родина — Мурашки (Formicidae). Природоохоронний статус: Рідкісний. Ареал виду та його поширення в україні: Один з 63 видів космополітного роду, в Палеарктиці 20 видів, в Україні — 3. Реліктовий європейський степовий вид, відомий з Нижньодніпровської піщаної арени (Херсонська та Миколаївська обл.), Донецького кряжу (поблизу м. Святогорськ, Донецька обл.); довгий час вважався ендеміком України, але нещодавно був вказаний для Білгородської обл. Росії. Чисельність і причини її зміни: На заповідних ділянках піщаного степу є звичайним видом, щільність гнізд може сягати 0,5 гн./м2, в інших районах відомі лише поодинокі знахідки. При випасі худоби чисельність різко знижується (в десятки разів), а при розорюванні степових ділянок вид зникає. Особливості біології та наукове значення: Мешкає на піщаних та вапнякових степових ділянках з розрідженою рослинністю. Гнізда, часто дуже складної будови, споруджують в землі. Виходи з них у вигляді невеличких (діаметром 2–4 мм) отворів, оточених валиком з винесеного на поверхню ґрунту. Живляться дрібними членистоногими та їхніми рештками. Термофільний вид, робітниці фуражують у світлий час доби, припиняючи активність лише в найжаркіші післяполудневі години, коли температура поверхні грунту досягає 40–45оС. Літ статевих особин — у червні. Морфологічні ознаки: Невеликі (до 2,5 мм) чорні мурашки з досить м’якими покривами. Робітниці і самки легко відрізняються від інших видів роду фауни України дуже слабким, широким заглибленням посередині нижнього краю кліпеусу, а самці — будовою геніталій. Режим збереження популяції та заходи з охорони: Рекомендований до охорони в Чорноморському БЗ та у НПП «Святі Гори». Розмноження та розведення у спеціально створених умовах: Відомостей немає. Господарське та комерційне значення: Відомостей немає. Джерело: Караваєв, 1937; Радченко, 1983; Радченко, 1985; Радченко, 1989; Присный, 2003. Автор: О.Г. Радченко Фото: В.Г. Радченко |