Смілка зеленоквіткова Silene viridiflora L.
|
Таксономічна належність: Родина Гвоздикові — Caryophyllaceae. Природоохоронний статус виду: Рідкісний. Наукове значення: Середземноморсько-панонський вид на пн.сх. межі поширення. Ареал виду та його поширення в Україні: Середземномор’я (південь Франції, Італія, Балканські країни, Молдова, Україна). В Україні зростає в Закарпатті (єдине місцезростання — окол. смт. Великого Березного) та в Гірському Криму. Адм. регіони: Зк, Кр. Чисельність та структура популяцій: Популяції малочисельні, представлені поодинокими екземплярами, рідше невеликими групами особин. Структура не досліджена. Причини зміни чисельності: Вузька еколого-ценотична амплітуда на межі ареалу. Антропогенний вплив: надмірне випасання. Умови місцезростання: Сухуваті, збіднені на гумус, іноді збагачені карбонатами, нейтральні і слабколужні коричневі та чорноземні ґрунти на межі термофільних дубових лісів, серед чагарників і на узліссях, степах. В угрупованнях кл. Quercetea pubescenti-petraeae, RhamnoPrunetea та Festuco-Bromеtea. Мезоксерофіт. Загальна біоморфологічна характеристика: Гемікриптофіт. Багаторічна трав’яна рослина 50–120 см заввишки. Стебло прямостояче, знизу волохато опушене, зверху — залозисте. Листки видовжено-еліптичні, 4–7 см завдовжки і 2,5–4 см завширшки. Квітки поодинокі або по 2–3 на кінцях стебел. Чашолистки залозистоопушені, 13–17 мм завдовжки; пелюстки зеленуваті, в 1,5–2 рази перевищують чашечку. Коробочка до 12 мм завдовжки, майже сидяча. Цвіте у червні– липні, плодоносить у липні–вересні. Розмножується насінням. Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Охороняється в Ялтинському гірськолісовому і Кримському ПЗ та заказнику загальнодержавного значення «Кубалач». Необхідний контроль за станом популяцій. Заборонено збирання рослин, порушення умов зростання. Розмноження та розведення у спеціально створених умовах: Відомостей немає. Господарське та комерційне значення: Ґрунтотвірне. Джерело: Екофлора України, 2002; Каталог редких, исчеза- ющих и уничтожаемых растений флоры Крыма, рекомендуемых для заповедной охраны, 1975; Федорончук, 1997; ЧКУ, 1996. |