Таксономія

Тварини Червоної книги

Кишковопорожнинні

Круглі черви

Кільчасті черви

Членистоногі

Ракоподібні

Багатоніжки

Ногохвістки

Комахи

Одноденки

Бабки

Богомоли

Прямокрилі

Ембії

Рівнокрилі

Напівтвердокрилі або клопи

Твердокрилі

Сітчастокрилі

Скорпіонові мухи

Волохокрилі

Лускокрилі

Перетинчастокрилі

Ксіеліди

Бластикотоміди

Рогохвости

Ксифідріїди

Орусиди

Пильщики-цефіди

Павутинні пильщики

Пильщики-мегалодонтиди

Пильщики-цимбіциди

Пильщики-аргіди

Справжні пильщики

Їздці іхневмоніди

Евритоміди

Стисночеревні горіхотворки

Сапігієві оси

Сколієві оси

Складчастокрилі оси

Дорожні оси

Риючі оси сфециди

Риючі оси краброніди

Андреніди

Меліттіди

Галіктиди

Бджоли мегахіліди

Справжні бджоли

Мурашки

Двокрилі

Павукоподібні

Молюски

Хордові

Рослини Червоної книги

Судинні рослини

Гриби

Водорості

Мохоподібні

Лишайники

Підтримайте сайт

Підтримайте наш сайт - розмістіть нашу кнопку
Червона книга України
або посилання

Реклама

Мегариса рогохвостова Megarhyssa superba (Schrank, 1781)

Мегариса рогохвостова (Megarhyssa superba (Schrank, 1781)) Карта поширення Мегариса рогохвостова в Україні

Таксономічна належність: Клас — Комахи (Insecta), ряд — Перетинчастокрилі (Hymenoptera), родина — Їздцііхневмоніди (Ichneumonidae).

Природоохоронний статус: Рідкісний.

Ареал виду та його поширення в Україні: Один з 3 відомих в фауні України видів роду Megarhyssa. Полісся, Лісостеп та Закарпаття (м. Ужгород). Ареал охоплює також Зх. та Центральну Європу, ряд регіонів Росії — пн.-зх. та центральні райони європейської частини, Далекий Схід (Приморський край, о. Сахалін).

Чисельність і причини її зміни: Незначна (поодинокі особини).

Причини зміни чисельності: знищення сухих та всихаючих дерев під час санітарних вирубок лісу, застосування хімічних засобів охорони лісу тощо.

Особливості біології та наукове значення: Дає 1 генерацію на рік. На стадії личинки — зовнішній паразит личинок різних комах-ксилофагів, переважно рогохвостів (Siricidae). Зустрічаються у мішаних та листяних лісах: на вирубках, на пеньках або стовбурах повалених дерев, на стовбурах дерев, що всихають, в місцях, які добре прогріваються сонячним промінням. Самки довгим яйцекладом пробуравлюють товстий шар деревини, досягаючи в такий спосіб хазяїна, і відкладають на нього одне яйце. Час свердління каналу в деревині — 32–45 хв. Перед відкладанням яйця самка необоротно паралізує хазяїна. Зимує личинка в деревині у власному коконі.

Морфологічні ознаки: Один з найбільших за розміром їздець, тіло якого завдовжки 32–37 мм; яйцеклад самок в 1,1–1,6 раза більший за довжину тіла. Наличник у профіль заокруглений, з майже прямим апікальним краєм, посередині з більш-менш чітким округлим виступом, від жовтого до коричневого з чорною плямою апікально на 0,2–0,4 поверхні виступу. Голова, груди, черевце від жовто-коричневих до чорних. Лице жовте цілком або лише латерально. У самок жовті латеральні плями на 3–5 терґітах черевця майже квадратні, наперед простягаються за дихальця. У самців черевце майже чорне, генітальні пластинки вентро-апікальні з великою овальною плямою з щетинок.

Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Не проводились. Популяції охороняються у листяних і мішаних лісах на території природних заповідників і заказників. У інших місцях існування виду доцільно створювати ентомологічні заказники.

Розмноження та розведення у спеціально створених умовах: Відомостей немає.

Господарське та комерційне значення: Корисний ентомофаг. Комерційного значення не має.

Джерело: Каспарян, 1981; Kaźmierczak, 1981; ЧКУ, 1994; Yu, Horstmann, 1997; Horstmann, 1998. Автори: В.М. Єрмоленко, В.Г. Толканіц Фото: В.Г. Радченко