Підтримайте сайт

Підтримайте наш сайт - розмістіть нашу кнопку
Червона книга України
або посилання

Реклама

Клаваріадельф товкачиковий Clavariadelphus pistillaris (L.) Donk (Clavaria pistillaris Fr.)

Клаваріадельф товкачиковий (Clavariadelphus pistillaris (L.) Donk (Clavaria pistillaris Fr.)) Карта поширення Клаваріадельф товкачиковий в Україні

Таксономічна належність: Родина Клаварієві — Clavariaceae.

Природоохоронний статус виду: Рідкісний.

Наукове значення: Неморальний вид з диз’юнктивним ареалом.

Ареал виду та його поширення в Україні: Євразія та Пн. Америка. В Україні його місцезнаходження виявлені на Правобережному та Лівобережному Поліссі, Зх.-українських та Карпатських лісах, Закарпатті, західному, Правобережному та Харківському Лісостепу, на Пд. березі Криму та у Гірському Криму. Адм. регіони: Кв, Чн, См, Лв, Тр, Зк, Чк, Хр, Кр.

Чисельність та структура популяцій: Трапляється поодиноко або маленькими групами, по 2–3 плодових тіла.

Причини зміни чисельності: Збирання населенням.

Умови місцезростання: Листяні та мішані ліси; на ґрунті.

Загальна біоморфологічна характеристика: Плодове тіло широкобулавоподібне, 7–15, інколи до 30 см завдовжки, 2–4, до 6 см у діаметрі, іноді сплющене, поздовжньозморшкувате, м’ясисте, світло-жовте, згодом вохряно-жовте, рудувате, при натискуванні забарвлюється у буруваточервонуватий колір, біля основи з білим міцелієм. М’якуш плодового тіла щільний, білий, на розрізі стає пурпуровобуруватим. Спори видовжено-еліпсоїдні, 7–16×3,7–10 мкм, безбарвні. Базидії до 11 мкм. Їстівний вид. Утворює плодові тіла з кінця серпня і до листопада включно. Мікоризоутворювач.

Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Охороняється в Карпатському БЗ, Канівському та Ялтинському гірсько-лісовому ПЗ, у ПЗ «Мис Мартьян», у НПП «Гомільшанські ліси».

Розмноження та розведення у спеціально створених умовах: Відомостей немає.

Господарське та комерційне значення: Мікоризоутворювач. Їстівний гриб.

Джерело: Акулов, Леонтьєв, 2008; Визначник грибів Укра- їни, 1972; Гіжицька, 1929; Горова, 1979; Дудка, 2002; Карпенко, 1994; Красная книга СССР, 1984; ЧКУ, 1996; Пруденко, Соломахіна, 1998; Саркина, 2001а, б; Саркіна, Придюк, Гелюта, 20